Возникли вопросы? Контакты

родительская любовьВ наші дні любов стала тим, на що натякають в казці: «Іди туди, не знаю куди, принеси не знамо що». Любов дійсно важко визначити, але дитині потрібне щось конкретне, тобто повсякденне ставлення, яке дозволяє їй зростати, відчуваючи себе потрібною і важливою для батьків.

Батьківська любов потребує двох учасників - дорослого і дитину, яких пов’язує взаєморозуміння, взаємоповага та взаємна симпатія.

Дитина відчуває любов батьків, а ті, відповідно, - любов своєї дитини у тих випадках, коли:

  1. Дорослий вміє доступно виражати свої почуття сину/доньці.
  2. Дитина розуміє своїх батьків.
  3. Дорослий розуміє внутрішній стан дитини і спроможний сприйняти почуття любові, прив’язаності, які виражає малюк.

Способи вираження почуттів достатньо різноманітні: починаючи з читання казок на ніч, і закінчуючи прогулянками. Основними є:

  1. Турбота
  2. Проводити час разом
  3. Виражати ніжні почуття
  4. Намагатися зробити приємне дитині, дарувати подарунки.

Давайте проаналізуємо як ці способи вираження любові сприймають діти.

1. Люблячі батьки турбуються про свою дитину.

Дитина приходить в світ безпомічною істотою, і турбота батьків це необхідна умова її виживання. Турбота є частиною нашого життя, і часто ми просто не звертаємо уваги, що вона буває різною. Більше того - діти по різному ставляться до неї, і не завжди позитивно. Один з видів піклування є «турбота – просування». Дуже яскравою є історія мами, яка хоче одразу всьому навчити доньку.

Дівчинка за бажанням матері навчається англійської мови, музики, ходить в дитячий хор, займається фігурним катанням. Мати щоразу говорить доньці: «Я хочу не тільки того, щоб у тебе була струнка талія, але щоб ти вміла поводитися у суспільстві, посіла в ньому належне місце…» За нагоди мати щоразу твердить: «Я все зроблю для тебе, я намагаюся, щоб тобі було тільки добре». Дівчинка має допитливий характер, тому спочатку з радістю пішла на запропоновані їй заняття. Проте, вже через деякий час у дівчинки з'явилися сумніви в доцільності всього цього, виникло почуття протесту: «Чому я повинна вчитися музики та англійської, якщо все це мені зовсім не подобається? Я хотіла б краще зайнятися малюванням або більше часу грати у дворі з друзями ... Мама каже, що це все заради мого щастя і що я повинна радіти таким можливостям. Але невже всі заняття, які корисні, такі нецікаві?» Турбота матері не сприймається позитивно, бо вона перестаралася, перевантажила доньку різноманітними заняттями. Головне, що сама дівчинка не бачить в них сенсу, вони для неї позбавлені привабливості. Дівчинка поставлена в ситуацію конфлікту. З одного боку, їй не хочеться засмучувати матір, з іншого - вона не хоче займатися всім тим, що турботлива матуся нав’язує. Все це призводить до того, що дівчинка починає погано спати, гризе нігті, все частіше у неї буває поганий настрій.

Наступний вид – «турбота як охорона і опіка». Доречним буде приклад з хлопцем, якому 7 років і його батьками.

Мати і батько Сергійка вважають, що життя складне і важке, а син - ще дуже безпорадний і наївний. Тому вони оберігають його від можливих неприємностей, труднощів. Батьки допомагають сину з уроками: вони дзвонять його друзям якщо син забуває, що задано додому; перевіряють, чи все він склав у портфель, йдучи до школи. Батьки дуже дбайливі.

А як це впливає на Сергійка? Якщо запитати вчительку, що вона думає про хлопчика, вона скаже: «не самостійний, здається перед найменшими труднощами». Однокласники скажуть: «мамин синочок, всього боїться».

Та й сам хлопчик сприймає таке ставлення батьків не як прояв любові, а скоріше як настирливе втручання в його життя.

З часом дитина починає все більше протестувати проти настанов батьків, уникає спілкування з ними.

Ці два приклади демонструють надмірну турботу, хоча зі сторони виглядають «нормально», ми маємо справу з вираженим нерозумінням дорослих внутрішнього світу дитини. Таке відношення не допомагає розвитку малечі, а навпаки, викривлює, перешкоджає йомуй. В глибині такого батьківського ставлення лежить невизнання автономності дитини, недовіра, на’язування дитині своїх рішень та бажань. В обох випадках дорослі більш занепокоєні виконанням ролі «ідеальних батьків», ніж своєю реальною дитиною, її реальними потребами і бажаннями! Таким батькам можна порадити – пам’ятати, що дитина сама творить себе, подобається цей факт нам чи ні. Їй потрібно самій випробовувати свої сили. Не можна навчитись ходити - не набивши собі кілька гуль.

Більше користі від батьківської турботи в тому випадку, коли труднощі, проблеми не усувати, передбачаючи їх, а показати, підказати дитині можливі варіанти їх вирішення! Перед дитиною стоїть важка задача - вчитися переборювати складні перепони, відчуваючи віру в свої сили. Батьки, котрі поклали на свої плечі турботу про все на світі, тим самим поводять себе просто безвідповідально: фізично неможливо завжди і усюди супроводжувати і опікати свого сина чи дочку, а міцно прив’язавши дітей надмірною турботою до себе, вони прирікають їх на серію серйозних життєвих невдач.

Дитині необхідний певний баланс турботи, опіки, свободи та автономії, починаючи вже з раннього дитинства. Демократичне ставлення! Головний аспект – визнання, що смаки, думки, судження іншої людини так само мають право на існування, як і мої власні. Допомога найбільш ефективна і приносить почуття задоволення, коли вона дійсно необхідна, коли дитина сама просить про неї. Парадоксально, що часто ми саме такого прохання не чуємо.

Хлопчик 9 років вчиться грати на флейті. Мати чує, знаходячись на кухні, що він неправильно грає вправу. Вона йде до нього і каже: «Ти неправильно граєш. Давай я тобі покажу, як треба, і допоможу вивчити вправу». Син каже, що він грає правильно і сам вивчить. Проте мати сідає поруч з хлопчиком і кожен раз, коли він робить помилку, виправляє її. Сценка закінчується тим, що хлопчик починає сердитися, потім взагалі втрачає контроль і плаче. Мати розгублена: адже вона хотіла допомогти! Що тут такого, якщо вказати дитині на помилки?! Вона безуспішно намагається заспокоїти сина. Зрештою матері уривається терпець і, йдучи з кімнати, вона каже: «Тебе ніколи нічому неможливо навчити! Ну і грай собі як хочеш!»

Ситуація закінчилася взаємним роздратуванням, дитина залишилася збентеженою, приниженою. Похитнулась і віра хлопця в свої сили. Така плата за непотрібне втручання.

З цієї ситуації мати зробила висновки. Кількома днями пізніше:

Мати, почувши помилки сина у вправах, через якийсь час увійшла до його кімнати і сказала: «Які у тебе сьогодні складні вправи! Якщо потрібно буде щось показати або пояснити, поклич мене». Перебуваючи в суміжній кімнаті вона чула, що син ще кілька разів повторив вправу з помилками. Нарешті він покликав маму на допомогу. Жінка уточнила на словах, яка сама допомога йому знадобиться від неї. Хлопчик пояснив, що йому незрозумілий ритм. Отже Мати, почала плескати в долоні, тим самим відбиваючи потрібний ритм, і син швидко зрозумів, в чому його помилка. Мама пішла через декілька хвилин, почувши радісний вигук сина: «Мама виходить! Вивчив!»

2. Люблячі батьки проводять багато часу з дитиною

«Скільки часу приділяти дитині?» В багатьох статтях пишуть: «Необхідно якомога більше часу приділяти своїй дитині!»

родительская любовьЯкщо ж запитати у дитини, вона не зможе точно сказати скільки на тиждень часу провела з мамою чи татом, але достатньо детально розповість, що саме вона робила з батьками і чи було їй приємно: «Ми ходили в парк на атракціони, а потім зайшли в кафе, їли морозиво. Мені так сподобалося з татом літати в літаку!» Дитині важлива не кількість проведеного разом з нею часу, а як саме він проведений. Інколи десять хвилин душевної бесіди для дитини значать набагато більше ніж цілий день проведений з вами, або коли ви ледь стримуючи позіхання просто є присутніми в дитячій грі.

3. Люблячі батьки виражають ніжні почуття та ласку

Деякі батьки вважають, що відверто виражати свої почуття до дитини - це значить занадто балувати її, виховувати «ніжинку». Можливо, щось подібне трапилось, якби навколо малюка цілими днями звучало: «Ах ти мій прекрасний! Любчику мій! Ти світло очей моїх! Єдина радість в житті моєму!» Зрозуміло, це вже за багацько, і до того ж так рясно виражати почуття є проявом нещирості, перебільшення.

Майже кожній дитині час від часу хочеться дізнатися, як батьки до неї ставляться, отримати словесне підтвердження, що вона улюблена дитина. Нерідко діти прямо питають про це: «Чи любиш ти мене?» при цьому самі вигукують: «Ой, матусю, а як я тебе люблю!» Часто дорослі не звертають уваги на ці слова, вважаючи їх просто милими проявами дитячого віку. Однак, дитина вкладає в них глибокій зміст. Дитині потрібно знати, що її люблять, щоб почувати себе впевненою у стосунках з оточуючими. Тобто, беззаперечна любов створює в людини відчуття, що вона сприймається іншими такою, якою вона є, з усіма дивацтвами, недоліками і достоїнствами.

Це почуття – найцінніший скарб, основа для прийняття людиною самої себе, формування почуття ідентичності з самим собою, окрім того фундамент для росту людини. Віра в дитину, прийняття її такою, якою вона є, значить визнання її права на помилку, а також можливість її виправлення, набуття більш прийнятних форм поведінки.

Почуття викоханості – найважливіший орієнтир для дитини у будь-якому віці, особливо, в підлітковому. Нажаль, саме в підлітковому віці поведінка дитини дуже часто батькам здається настільки безглуздою, недопустимою, нахабною, що під критику та осуд потрапляє сама особистість підлітка. Найгіршим в цій ситуації є те, що негативна оцінка особистості замість негативної оцінки поведінки заплутує самого підлітка, вибиває у нього основу для осмислення своєї ідентичності (криза ідентичності: «Я не знаю, хто Я, який Я, весь час – Я сплетіння сумнівів»).

Повернімося до питання: «Чи любиш ти мене?» Часто це питання відображає сумнів, збентеженість дитини, щодо самої себе, навіть неприйняття себе. З іншого – її страх: чи не буде вона відкинута батьками. В подібній ситуації не треба боятися виражати свої добрі почуття, дитина повинна ясно знати про них так само, як знає про ваше незадоволення нею, її поведінкою.

Тепер кілька слів про форми вираження теплих почуттів. Існує два способи – вербальний і невербальний. Багато людей вважають, що чим дитина старша, тим менше їй потрібен фізичний контакт з батьками. Дійсно, смішно дивитися на десятирічку, котрий сидить у мами на колінах. Але існує багато способів, наприклад, дружні обійми, рукостискання, плескання по плечам. Крім того ми маємо багатий арсенал мімічних засобів: контакт очей, посмішка, кивок головою.

4. Подарунки як прояв любові

Подарунки для дітей часто мають зовсім інше значення, ніж те, яке вкладаємо в них ми.

Зайдіть в Дитячий світ слідом за батьком та сином і подивіться, як вони озираються, мацають іграшки на полицях. Батько заздалегідь радий, що зробить дитині приємне, порадує сина. Чотирирічний малюк раптом щось побачив і щосили потягнув тата за собою: «Тато, купи мені он ту червону машину!» Батько після детального ознайомлення з виробом діловито відповідає: «Синку ... Вона не зовсім підходить. Грубо зроблена, швидко зламається. Краще я тобі куплю іншу, кращу». Покупка відбулася. Батько з гордістю вручає машину синові, але на обличчі хлопчика не щира радість, яка тільки що світилася, а лише збентеження. Потайки він дивиться то на вподобану червону машину, то на куплений татом подарунок. «Що ж ти не дякуєш мені, сину?» - запитує батько. Хлопчик піддався тиску батька, але куплена машина від цього не стала для нього привабливою. Вона не має для нього тієї цінності, як та червона, котру він вибрав сам. Гарні наміри батька не досягли адресата, бо він забув, кому робить задоволення - собі чи синові.

- Подарунок як засіб контролю

Серед Батьків досить широко розповсюджується наступний засіб виховання: перед Новим роком, за кілька тижнів, дитину попереджують: «Якщо будеш себе погано поводити, Дід Мороз не принесе тобі подарунків". Дитина вірить дорослим, тому проміжок часу до свята часто стає для неї одним з найбільш напружених моментів.

У дитячому садочку одного разу довелося спостерігати сценку. Дід Мороз зі святкового мішка один за іншим витягував подарунки дітям (подарунки були заздалегідь куплені батьками). Кому дісталася машинка, кому - конструктор, лялька ... А одному хлопчику - лише плитка шоколаду. Після свята діти одноголосно вирішили: «У тебе – Сашко, найгірший подарунок тому, що ти не слухаєшся. Ти поганий!» Потім випадково вдалося дізнатися, що батьки навмисно влаштували таку ситуацію у виховних цілях.

Поведінка Сашка дійсно була не найкращою. Але ж після подібного впливу вона навряд чи стане кращою. Публічний доказ «поганості» може призвести до зниження рівня власної гідності, віри в свої сили.

Ми вже казали: якщо ви хочете змінити поведінку дитини на кращу, чітко відмежовуйте «погану поведінку» від «поганості» як риси характеру. Завжди вказуйте чим саме ви не задоволені. Наприклад: «Мені не подобається, що ти балуєшся за столом», «Я вважаю, що хлопчику слід першому вітатися зі знайомими дорослими». В таких випадках дитина точно знає чим незадоволені дорослі та що слід змінити. Отже, не слід залучати Діда Мороза в наші відносини з дитиною, нехай він дарує подарунки, бо він любить усіх дітей на світі.

Форма контролю поведінки ефективна за допомогою призів. Але не плутайте подарунки з призами! Подарунки дарують беззаперечно, намагаючись подарувати радість. Призи потрібно завоювати, заслужити.

Як працюють призи?

1. Потрібно чітко проговорити, які факти поведінки потрібно виправити.

2. За бажану поведінку дитина повинна кожен день отримувати бали.

3. Якщо дитина не поводить себе так, як ви домовлялись, не сваріть, не моралізуйте. Вона карає себе тим, що відстрочує час отримання призу.

4. Коли дитина зібрала суму балів, ви купуєте запланований приз.

5. Обумовлена кількість балів не повинна бути занадто великою. Дитина при гарній поведінці повинна їх назбирати за тиждень. Для дітей молодшого шкільного віку можна скласти контракт на більш довгий строк.

Але приз не потрібно призначати дитині за одиничний акт поведінки. Це мало ефективно і зашкоджує з точки зору морального розвитку дитини. Фактично, це називається підкупом.

Мати чекає в гості важливих для себе людей. Вона каже дочці: «Дуже прошу, ти тільки не галасуй, коли прийдуть мої друзі. За це я тобі куплю ту ляльку, яку ти хотіла».

Дівчинка поводиться негарно у присутності гостей не вперше. Вона вже навчилася використовувати свою погану поведінку для отримання того, чого вона бажає. Дівчинка відчуває, як можна маніпулювати матір'ю з метою отримання вигоди. Просту, практично нічого не варту послугу для матері дівчинка перетворює на капітал.

- Підміна подарунком себе

Дуже часто можна зустріти це явище. Але ми не часто його помічаємо. Наприклад, батьки купили дочці настільну гру і подарували їй, іди та грай. Дівчинка йде, але через деякий час повертається і просить, щоб батько пограв з нею. «Зараз не можу, - чує у відповідь, - може, пізніше». Дівчинка пригнічена повертається у свою кімнату. Чому ж дівчинка незадоволена? Їй сподобалась спершу гра, але вона б хотіла провести час, спілкуючись з батьками, хоча б через отриманий подарунок. Коли батьки замість себе пропонують куплену гру, вона набуває для дитини значення засобу, завдяки якому батьки відкидають дитину від себе. Хто ж буде радіти цьому?

Дитина часто зневажає свої інтереси для того, щоб більше поспілкуватися з батьками. Але ж батьки частіше схильні поступати навпаки: замість себе пропонуємо іграшки, подарунки чи просто відправляємо малюка в кімнату. Уявіть собі на хвилинку, щоб ви відчули, якби ваша дитина на запрошення піти прогулятися разом дала вам ведмедика і сказала б: «Йди з ним. В мене зараз не має часу – багато інших справ».

Дитині для розуміння, що вона є коханою найголовніше відчувати, що Ви чуйні, враховуєте її потреби та інтереси. Відчувати спільність з Вами. Подарунки дитині дають нові можливості для гри чи іншої діяльності. Тому, для неї вони частіше мають значення «інструменти» діяльності, ніж символ любові батьків. Зрозуміло, що син або донька вдячна за подарунок, але помилково вважати, що подарунок може замінити хоча б частину Вашого щирого спілкування з дитиною.

 

Анна Хенова