Возникли вопросы? Контакты

Дитина – вихователь самої себе. Період зростання від 3 до 12 років

У батьків дуже часто виникають усвідомлені або неусвідомлені установки, щодо свого малюка, які формуються наступним чином:

  • діти мають бути такими, як ми;
  • батьки повністю беруть відповідальність на себе за виховання дітей.

Зрозуміло, що татусі і мамусі турбуються про майбутнє своїх дітей, хочуть щоб вони були носіями найкращого, мали всі хороші риси, які притаманні обом батькам, і неодмінно без їх недоліків. Таке бажання зрозуміле і природнє. Однак, часто це бачення призводить до нереальних, завищених вимог стосовно дитини та самого себе, як вихователя.

Той факт, що діти не мають тих якостей, які батьки намагаються в них виховати, зовсім не означає, що батьки повність відповідальні за це. З моменту народження на малюка впливають багато факторів. Крім того, потрібно пам’ятати що сама дитина існує з характерними для неї віковими особливостями, специфічним сприйняттям і творчою інтерпретацією оточуючого світу. Дитина - не шматок глини, з якого можна виліпити все, що захочеш і зможеш.

Педагогічна і психологічна освіта сучасного суспільства знаходиться на достатньо високому рівні. Багато батьків знають, що гарно, а що погано з наукової точки зору. Їх розмови про виховання дітей наповнені психологічною термінологією і аргументами. Це чудово. Але часто в подібних бесідах дорослі забувають, що розмова іде про живу, мислячу дитину, а не про дресуру улюбленого песика. Нажаль, не існує універсальної технології виховання дітей. Не можна отримати поради на всі випадки життя, навіть від людини, яка володіє повним науковим знанням про родину. А ось і приклад:

День народження трирічного Петрика. Один з подарунків, який він із задоволенням тримає в руках,- пакетик з солодощами. Навколо нього зібралися, не менш задоволені тітоньки, дідусі, бабусі і горді своїм сином батьки. Одна тітонька раптом люб’язно звертається до хлопчика: «Ти ж мене любиш, Петрику, чи не так? Пригости мене цукеркою». Після тітоньки настає черга інших рідних, які прагнуть перевірити любов хлопчика до себе за допомогою гарантії у вигляді цукерки. Спершу Петрик, не розуміє, що відбувається навколо нього, притискає до грудей пакетик з солодощами, але підбадьорений мамою (Покажи, синку як ти їх любиш), зі згасаючою усмішкою роздає щойно подаровані цукерки, отримуючи при цьому стандартну похвалу – який гарний хлопчик!

Знаєте, як вчинив хлопчик в подібній ситуації в свій четвертий день народження? Взявши свій подарунок, він миттєво зник, а через кілька хвилин повернувся весь вимазаний шоколадом, але з сяючим обличчям!

Отже, треба чітко розуміти - на дитину впливають не наші думки і спрямовування, і навіть не сама ситуація, а те, як дитина сама розуміє її.

Наступна специфічна особливість виявляється у тому, що дитина не просто унікальна – перш за все вона активна! Її поведінка в оточуючому середовищі визначається власним ставленням до нього. Отже, те що зазвичай називають вихованням, насправді є створення ситуації (створення умов, при яких вітер здуває капелюха з голови). Водночас, ніколи не можна з повною точністю сказати, який досвід дитина набуває в цих ситуаціях. Доречним буде приклад із зернятком, яке посадили у пречудовий грунт. Проте, яка рослина виросте із зернятка (чи буде сильною, здоровою) залежить від ряду механізмів (генетичних, морфологічних…).

Формування особистості дитини в родині - це процес двосторонній, виховуючи власну дитину – я виховую себе.

Якщо Вам, батькам, дійсно хочеться допомогти своєму малюкові на важкій дорозі становлення особистості – Вам потрібно поставити перед собою складну задачу - дізнатися, яким дитина бачить оточуючий її світ, родину, Вас, себе. Іншими словами, я хочу сказати - частіше дивіться на те, що відбувається очима дитини. Це не значить - випитувати, що вона думає, відчуває. Це значить реконструювати, відтворити суб’єктивне бачення і відчуття дитини.

Світ не однаковий для кожного з нас. Тим більше, для дорослих і дітей. Чи звертаєте ви на це увагу? Часто ми просто не помічаємо, або з поблажливою усмішкою ставимося до своєрідних висловів малечі. Проте, за цими висловами ховається унікальне, інше, дитяче розуміння світу!

Давайте пригадаємо прекрасну книгу А. Ліндгрен Малюк і Карлсон...

"...Вдруг Малышу пришла в голову мысль, которая его встревожила:

- Послушай, мама, - сказал он, - а когда Боссе вырастет большой и умрет, мне нужно будет жениться на его жене?

Мама подвинула чашку и с удивлением взглянула на Малыша

- Почему ты так думаешь? - спросила она, сдерживая смех.

Малыш, испугавшись, что сморозил глупость, решил не продолжать. Но мама настаивала:

- Скажи, почему ты это подумал?

- Ведь когда Боссе вырос, я получил его старый велосипед и его старые лыжи... И коньки, на которых он катался, когда был таким, как я... Я донашиваю его старые пижамы, его ботинки и все остальное...

- Ну, а от его старой жены я тебя избавлю, это я тебе обещаю, - сказала мама серьезно.

- А нельзя ли мне будет жениться на тебе? - спросил Малыш.

- Пожалуй, это невозможно, - ответила мама. - Ведь я уже замужем за папой.

Да, это было так.

- Какое неудачное совпадение, что я и папа любим тебя - недовольно произнес Малыш.

Діти спостережливі, допитливі, їм до всього є справа, але не завжди вони, сприймаючи навколишній світ, роблять саме ті висновки, яких ми очікуємо від них. Причиною тому є не лише обмежений життєвий досвід, але і своєрідна структура їх мислення. Проведіть невеличкий експеримент. Розкладіть перед сином і донькою два рядочки ґудзиків. Спитайте – чи рівні за кількість рядочки предметів. Найбільш вірогідно дитина скаже, що вони рівні. Розсуньте ґудзики у верхньому рядку. Дитина дошкільного віку відповість, що у верхньому ґудзиків стало більше. Дитина дошкільного віку помиляється в цьому завданні. Але чому? Тому що, вона ще не володіє такими розумовими операціями, як ми, від того і будує свої судження, спираючись тільки на зовнішні враження, а не на те, що являє собою явище насправді.

В іншому схожому експерименті Піаже в перший день дав дітям по вісім цукерок за умови, що чотири потрібно з'їсти вранці і чотири по обіді. Іншим разом він теж дав дітям вісім цукерок з умовою, що сім з них потрібно з'їсти вранці і одну - по обіді. Як і очікувалося, діти вважали, що цукерок на другий день їм дісталося більше. Адже коли дають сім цукерок - це дещо, а чотири ...

Дитина дошкільного віку схильна об'єднувати явища, не звертаючи увагу на наявність або відсутність реального зв'язку між ними. Робить вона це на основі зовнішньої схожості, присутності аналогічної деталі, збігу у часі.

Наступний діалог між татом і донькою яскраво демонструє цю особливість:

- Тато, а мама старша за тебе?- запитує чотирирічна дівчинка.

- Чому ти так вважаєш? - здивувався батько.

- Мама більше лає мене, ніж ти...


- Скажи, тато, коли я виросту, я зможу стати чоловіком? – цікавиться та ж дівчинка.

- Ні, ти будеш жінкою, - запевняє батько.

- А якщо я вирощу собі вуса?

Конкретність дитячого мислення виявляється в сприйнятті таких моральних категорій, як «хороший, поганий», які часто мають у кожної дитини індивідуальне значення. Наприклад, для однієї дитини «хороший» - це той, хто не плаче, хто миє руки і чистить зуби перед сном, для іншої - хто слухається маму. Свої індивідуальні, конкретизовані категорії дитина поширює і на інших.

Інша особливість дитини - центрованість її мислення. Це значить, що дитина даного віку не здатна поглянути на світ з іншої точки зору, окрім своєї власної. Простий приклад: запитайте п'ятирічну дитину, де у неї права, а де ліва рука. Напевно вона знає. Але коли ви станете напроти неї і запитаєте, показуючи на свою праву руку, яка це рука, дуже ймовірно, що ви почуєте неправильну відповідь. Дитина просто не змогла поглянути на ситуацію з вашої точки зору, і в цьому немає нічого дивного.

Подібні явища можемо спостерігати і в мові дитини. Ось як п'ятирічний хлопчик розповідає мамі, як він обдер собі ніс десь у дворі.

- Ну, ми стрибали спершу з даху. Потім цей мене штовхнув і я впав, - неохоче розповідає хлопчик.

- Ти впав з даху?! Який жах! Добре, що ти взагалі не розбився, - стривожено каже мама.

- Та ні. Я впав не з даху, а на вулиці.

- Ти ж казав - з даху! - Не розуміє мама. - Щось приховуєш ... Гаразд, розберемося. А хто ж все-таки штовхнув тебе?

Хлопцеві не подобається рішучість в голосі матері, і він неохоче відповідає: Я ж вже казав ... Рома.

Мама йде у двір і швидко знаходить групу хлопчаків того ж віку, що і її син. Але її бажанням дізнатися, що ж сталося, не відразу судилося здійснитися: вони розповідали і ще більше все заплутували, а головний учасник Рома, побачивши маму потерпілого, злякався і заплакав. У його пхиканні виділялося хіба що «я ненавмисно». На щастя, у дворі знаходився підліток, який вже повністю розгубленій матері пояснив все: малюки стрибали з невисокого даху сараю. Потім їм це заняття набридло, і вони почали грати в догонялки. Тоді-то Рома, наздоганяючи її сина, доторкнувся до його плеча. Цього було достатньо, щоб малий звалився носом у землю.

Коли мати вдома дорікала малюка за те, що він їй неправдиво розповідав - адже справа була так і так, - малюк здивовано глянув на неї: Я ж так і казав!

І це насправді так. Хлопчик розповідав все як було, але таким текстом, який зрозумілий лише йому одному. Центрованість мислення дітей виявляється і в тому, що те, що відбувається довкола них, вони сприймають як те, що відноситься до них самих.

Діти не лише пізнають навколишній світ доступними їм інтелектуальними засобами, але і в своєму сприйнятті змінюють світ так, як їм більше хочеться. Прийняття бажаного за дійсне ми зустрічаємо часто-густо. Діти по-своєму сприймають та інтерпретують поведінку батьків, їх відношення до себе. В уявленнях дітей сплітається здавалося б, несумісне, випадкове, створюються неймовірні конструкції, фантастичні образи, теорії про різні явища. Ґрунтуючись на них, діти своєрідно реагують, чинять не так, як ми очікуємо.

А що ж відбувається з дитиною 7 років, 8, 9, 10, 11, 12?

В цьому віці школа починає відігравати роль найважливішого соціального простору (окрім родини), де розгортаються життєві події дитини, в яких вона вирішує свої найважливіші проблеми розвитку. Найголовнішою проблемою серед них є встановлення соціальних зв’язків. Дитина посилено починає захищати свої особистісні кордони використовуючи різні засоби. Це може виглядати як прояв приховування чогось. Також, діти намагаються структурувати свій психологічний простір – заводять різноманітні схованки, записні книжки, колекції. Вони, як вміють, прикрашають свої особисті речі. Таким чином, діти позначають приналежність предмету, і він ніби набуває особистих властивостей, стає «своїм».

семья глазами ребёнкаОсобистісні кордони стають більш усвідомленими, і, навіть випадкове їх руйнування, викликає у дитини «бурю емоцій». Це дає дитині можливість сказати «не можна» іншій людині.

В цьому віці діти часто нагадують педантів, вони дуже переживають, якщо прийняті ними норми порушуються, особливо по відношенню до них самих, коли, наприклад, проявляється, на їх думку, несправедливість. В цей період життя проявляється тенденція «відповідати очікуванням інших». Ця орієнтація на правильність, відповідність певному зразку робить дітей цього віку сензитивними до оволодіння технологіями здійснення правильного життя – вони легко вчаться тому, що має втілення в «хорошому».

В цей період важливим та актуальним є прояв батьками любові до власної дитини. Школярик починає осмислювати ставлення батьків до себе. Для душевного стану дітей надзвичайно важливо, чи відчувають вони в сім'ї, що їх люблять, чи значимі вони для батьків чи ні, як вони самі ставляться до батьків. На основі свого життєвого досвіду та узагальнення - дитина може прийти до різних внутрішніх позицій по відношенню до батьків:

1. Я потрібний, мене люблять, і я люблю вас теж.

2. Я потрібний, мене люблять, а ви існуєте заради мене.

3. Мене не люблять, але я від щирого серця бажаю наблизитися до вас.

4. Я не потрібний, мене не люблять. Дайте мені спокій.

 

1. Я потрібний, мене люблять, і я люблю вас теж
Ця установка формується у дитини з високою самооцінкою і довірою до людей, які оточують її. Виникненню такої позиції сприяє узагальнений позитивний досвід стосунків з дорослими, особливо з батьком і матір'ю.
Ці свідомі і несвідомі узагальнення можна записати зрозумілою для дорослих мовою наступними твердженнями:

  1. Я відчуваю задоволення, коли знаходжуся поряд з близькими мені людьми.
  2. Моя близькість з батьками не обмежує моєї свободи. Від мене не вимагають постійно діяти так, а не інакше.
  3. Люди, які оточують мене - довіряють мені, і я відчуваю свою силу, знаючи, що сам зможу подолати перешкоду, розрізнити добро і зло.
  4. Я, як і всі люди, можу помилятися, але це не означає, що я поганий. Я можу вчитися на помилках і діяти з кожним разом більш впевнено.
  5. Коли я слабкий, я можу попросити допомоги і це не принижує моєї гідності.
  6. Інші люди, зокрема й мої батьки, часто інакше, ніж я ставляться до навколишнього світу, і вони мають на це право. Я поважаю їх вибір хоча не завжди його розумію. Я довіряю їм.
  7. Коли батьки мене карають, це не означає, що вони перестають мене любити. Це означає, що ми не зрозуміли один одного. Ми зможемо виправити ситуацію, якщо захочемо.
  8. Мої батьки, й інші люди, часто хочуть того, чого я не хочу. Якщо я з ними, я повинен не лише дивитися на те, що подобається мені, але і враховувати те, чого хочуть вони. Інакше разом нам буде неприємно.

Такі базисні установки є великим досягненням всього дошкільного дитинства!

2. Я потрібний, мене люблять, а ви існуєте заради мене
Така внутрішня позиція дуже часто виникає в сім'ях, в яких всі справи і турботи зосереджені навколо дитини. Маля відіграє роль маленького бога, якому дорослі вклоняються і задовольняють будь-які його бажання. У подібних сім'ях дитина рано починає розуміти наскільки значима вона для батьків, наскільки вони люблять її. Це розуміння підвищує її самооцінку, створює почуття безпеки, проте поведінка дитини вже в дошкільному віці часто переходить за норми прийнятої в суспільстві. Малюк не зважає на оточуючих, діє всуререч їх бажанням і вимогам.
Які ж установки управляють поведінкою такої дитини?

  1. Батьки існують заради мене.
  2. Мої бажання і прагнення - найважливіші. Я повинен їх здійснити не дивлячись ні на що.
  3. Люди, які мене оточують - захоплюються мною, навіть якщо не говорять про це.
  4. Люди, які не бачать моїх переваг, просто безглузді. Я не хочу мати з ними справи.
  5. Якщо інші люди думають і діють не так як я, вони помиляються або чинять так навмисно аби мене розізлити.
  6. Мої батьки люблять мене. Але як сталося, що у мене, такого милого, розумного та красивого, такі «сірі» батько і мати?

3. Мене не люблять, але я від щирого серця бажаю наблизитися до вас
Позиція «мене не люблять, але я від щирого серця бажаю наблизитися до вас» часто зустрічається серед так званих «проблемних» дітей. Майже кожна нещаслива дитина відчуває, що батьки недостатньо її люблять. При аналізі дитячих уявлень про сім'ю виділяються два способи, або шляхи внутрішньої переробки, осмислення ситуації, що не задовольняє дитину.
Перший шлях: якщо дитина схильна до переживання почуття провини, то вона ніби погоджується з фактом відкидання, вигнання. У факті відокремлення себе від сім'ї - вона бачить покарання за свою «поганість», за якусь провину або навіть за погані, негідні думки.
Другий шлях переробки травматичної ситуації - це визнання того, що поганою є сім'я, батьки. Дитина приходить до висновку, що саме батьки винні в тому, що вона відокремлена від сім'ї, самотня.
Дитина продовжує відчувати нестачу уваги, любові з боку батьків, або відчуває свою значущість лише тоді, коли батьки нею займаються (незалежно від того, лають її або хвалять).

4. Я не потрібний, мене не люблять. Дайте мені спокій
Коли дитина повністю втрачає віру в те, що хто-небудь може її любити, що вона сама чогось варта, вона впадає у відчай. Втрачаючи відчуття власної значущості, гідності дитина прагне відгородитися від всього: від дорослих, однолітків, нових цікавих занять. Такі діти не докладають жодних зусиль, аби зробити щось, щоб отримати увагу інших, аби заслужити на їх похвалу. Навпаки, всією своєю поведінкою, виразом обличчя вони говорять: «Дайте мені спокій».

Подумайте, придивіться, прислухайтеся до себе і своєї дитини. На яку внутрішню позицію Ви налаштовуєте своє дитя? Намагайтеся бути відвертими з собою і люблячими до дитини.

Анна Хенова