Возникли вопросы? Контакты

гиперактивній ребёнокДіагноз «гіперактивність» ставить невропатолог. Синонімами є: «гіперкінетичний синдром», «мінімальне ураження мозку», «ММД - мінімальна мозкова дисфункція», легка дитяча енцефалопатія.

Що все це означає?

Енцефалопатія – буквально значить «травма мозку». Ставиться діагноз невропотологом. Якщо цей діагноз з’являється у дитини до року, то найчастіше причиною є порушення в роботі центральної нервової системи, отримані при травмі.

Більша частина енцефалопатій самостійно компенсується без будь-якого медичного втручання. Частина потребує медикоментозного і фізіотерапевтичного лікування і до закінчення першого року життя дитини також компенсується. У деяких дітей пошкодження зберігаються, і тоді в п’ять-шість років в медичній картці дитин, як правило, з’являється наступне слово - ММД.

ММД - мінімальна мозкова дисфункція. Характерними ознаками є: підвищена збудливість, емоційна лабільність, дифузні (розсіяні) легкі неврологічні симптоми, помірно виражені сенсомоторні та мовленнєві порушення, розлад сприйняття, підвищене відволікання, труднощі поведінки, недостатня сформованість навичок інтелектуальної діяльності, специфічні труднощі навчання.

В школі такі діти можуть мати специфічні складності з навчанням та поведінкою.

Гіпердинамічний синдром (синдром дефіциту уваги) – найпоширеніший проявів ММД. У дітей в зазвичай проявляється в порушенні концентрації уваги і підвищеної неструктурованій активності. Точні причини і походження цього синдрома вченим і клініцистам ще не відомі.

Але найважливіше розуміти, що відбувається з дитиною, якій поставили діагноз гіпердинамічний синдром:

1. Мозок дитини отримав незначні ушкодження, тобто частина клітин мозку частково не функціонує.

2. Нервові клітини не відновлюються, але одразу після травми здорові нервові клітини починають поступово брати на себе функції пошкоджених. Одже відразу починається процес відновлення.

3. Одночасно йде процес нормального вікового зростання. Дитина вчиться сидіти, ходити, говорити.

І для процесу відновлення і для процесу нормального розвитку потрібна енергія. Отже з самого початку нервова система дитини працює з подвійним навантаженням.

4. При винекненні стресових ситуацій тривалого навантаження (наприклад, підготовка до контрольної роботи чи тестування), чи після соматичних захворювань у гіпердинамічної дитини може відбутися погіршення неврологічного стану, посилюється порушення поведінки і проблеми з навчанням. На це також потрібна енергія і нервова система не здатна впоратися з ще більшим навантаженням.

5. Нервова система має два головних процеси – збудження і гальмування. При гіпердинамічному синдромі пошкоджуються саме структури, які забезпечують процес гальмування. Саме тому у такої дитини виникають труднощі з концентрацією уваги, з довільною увагою і регулюванням своєї активності.

6. При успішному розвитку дитини рано чи пізно функції всіх пошкоджених клітин будуть розібрані іншими здоровими клітинами, потрібні зв’язки відновлені (до 14-15 років).

Портрет гіпердинамічної дитини

1. Порушення сну.

2. Дослідження предметів, іграшок має інтенсивний, але надзвичайно хаотичний характер. Тобто дитина відкидає іграшку раніше, ніж повністю дослідить її особливості, і швидко хапає наступну або одразу декілька.

3. Спроби переконувати, пояснювати, що так не можна робити - зазвичай не діють. В дітей все нормально з розумінням мови і пам’яттю. Просто вони не можуть втриматися.

4. Зробивши наступну каверзу чи руйнівну дію - гіпердинамічна дитина сама відверто розгублена і засмучена. Не розуміє "як це вийшло?"

5. З самого початку не ходять, а бігають.

6. Коли говорять, багато і безглуздо розмахують руками, переступають з ноги на ногу чи взагалі підпригують на місці.

7. Не вчаться не лише на помилках оточуючих, але і на власних.

8. Саме гіпердинамічні діти - це ті, які постійно губляться. Щось звертає увагу дитини - і вона одразу забуває про все й іде за кольоровою принадою.

9. Емоційний фон. Як правило ці діти не злі і не злопам’ятні. Не виражають цілоспрямовану агресію. Але в запалі бійки, коли відмовляють і без того слабкі механізми гальмування - такі діти можуть ставати жорстокими і не можуть зупинитися. Потім каються, і не пам’ятають як так сталося.

10. В школі: дуже короткий проміжок часу, коли дитина може утримувати довільну увагу. Тому така дитина – «порошинка в оці вчителя». Постійно – крутиться, відволікається і розмовляє.

Посадиш самого за парту - починає зачіпати тих, хто сидить попереду або позаду. Може звертатися через прохід до сусідньої парти, чи передавати записочки, чи пускати літачок під партою... Загалом – невичерпна діяльність.

В роботі на уроці: чи відсутній, і тоді, коли питають відповідає невпопад. Чи приймає активну участь, скаче за партою з піднятою аж до неба рукою, вибігає в прохід, кричить «Я! Я! Мене запитайте». Або невтримавшись викрикує з місця відповідь, яка є неповною, неточною. Такі епізоди повторюються кожен день.

11. Зошити, особливо в початкових класах - являють собою жалюгідне видовище. Кількість помилок конкурує з кількістю бруду і виправлень. Самі зошити - м’яті, із загнутими листочками, надірваними обкладинками. Слова написані нерівними, хвилястими рядками - Дисграфія.

12. Проблеми з читанням виникають значно рідше, але зустрічаються. Індивідуальний характер.

13. Проблеми з математикою зустрічаються ще рідше, і як правило внаслідок тотальної неуважності.

14. Постійно все губить.

15. На перерві - «вихор ворожий». Енергії, яка накопичується за період уроку - потрібно вийти. Немає такої бійки, в яку ця дитина не включиться. Безглузда, божевільна біготня на перерві, продльонці.

16. Саме ці діти завжди попадаються. Скільки завгодно дітей на перерві можуть хуліганити – але попадеться гіпердинамічний. Причина, по-перше, «погана репутація», по-друге – відсутність хитрощей, невміння передбачати наслідки.

17. Практично все оточення гіпердинамічної дитини вважає, що ця дитина може позбавитися від всіх своїх проблем і вад, якщо просто «візьме себе в руки», «збереться». На превеликий жаль, так вважати помилково.

Деякий час кожна гіпердинамічна дитина буде намагатися відповідати очікуванням оточуючих, робити зусилля, слідкувати за собою. Поступово - і дитина, і оточуючі впевнюються в тому, що ніяких успіхів все це не приносить. Більш того, чим сильніше дитину соромлять, сварять, тим гірше ідуть у неї справи. Нервова система гіпердинамічної дитини, що і без того працює на межі, отримує ще одне додаткове навантаження. Дитина живе в стані постійного стресу. Ідучи вранці до школи вона знає, що знову нічого в неї не вийде. Далі ситуація розвивається кількома шляхами:

А) Дитина може «опустити руки» і незважати на думки оточуючих. «Чим гірше - тим краще!».

Б) Інша дитина зі слабшим здоров’ям починає багато хворіти різними хворобами, пропускаючи постійно і на довго школу.

В) Третя дитина. Найсильніша і мужня, незважаючи на колосальні труднощі, продовжує боротися за місце під сонцем. Намагається, хоч якимось чином адаптуватися до нових обставин, в котрих ніби навмисно всі «проти неї». Як правило діє всупереч волі родини і педагогічного колектива. Але коли місце знайдене - всі з легкістю видихають. Прояв синдрому - різко зменшується.

18. Стосунки з однолітками складаються по–різному, в залежності від прояву синдрому. Легко знайомляться, мають багато приятелів (яких і вважають друзями). Але рідко вдається побудувати глибокі стійкі дружні відносини.

19. Любить шумні, рухливі ігри. Звичайні діти - теж, але з віком вони переходять на спокійні складні рольові ігри, або ігри з правилами, а гіперактивна дитина не любить або не може грати в них. І знову лишається наодинці й знаходить подібну до себе компанію.

20. Інколи знаходять собі компанію з дітьми молодшими за віком.

Зрозуміло, що не у кожної дитини з діагнозом «гіперактивний синдром» присутні всі вищеперераховані особливості поведінки. Все може бути виражене слабше або сильніше, щось взагалі відсутнє.

Цей портрет - яскраво вираженої дитини з гіпердинамічним синдромом, який зустрічається у кожної 4-5 дитини з таким діагнозом.

 

Автор: Анна Хенова